24. серпня 2026
НОВИНИ
24 серпня в Україні відзначають День Незалежності. Раніше це було звичайне державне свято з концертами та парадом у столиці. Однак у часи війни цей день став днем єднання українців, вшанування героїзму загиблих воїнів і тих, хто захищає країну на передовій. У цьому інтерв’ю з Наталією Мацьковою, директоркою Caritas Czech Republic в Україні, ми детальніше розглянемо значення Дня Незалежності для українців, а також діяльність Caritas і актуальні потреби місцевого населення.
24 серпня Україна відзначає День Незалежності. Що це свято означає особисто для вас?
Після всього, що Україна переживає останніми роками, я відчуваю, що незалежність - це не лише державні рішення. Вона є в дуже простих речах: у можливості допомагати тим, хто поруч, у праві говорити рідною мовою, обирати своє майбутнє, виховувати дітей у цінностях, які поділяєш. Незалежність — це залишатися людиною попри складні життєві обставини.
Я думаю про те, скільки різних людей сьогодні підтримують незалежність України - військові, медики, волонтери, благодійники, вчителі, соціальні працівники, підприємці. Кожен на своєму місці робить дуже важливу річ — не дозволяє своєму життю і своїй країні зупинитися. Тому для мене цей день означає передусім єдність і вдячність цим людям.
Як люди в Україні відзначають цей день? Чи існують якісь традиції або громадські заходи?
У мирний час День Незалежності був вихідним днем і відзначався гучними концертами, парадом на столичному Хрещатику. Сьогодні через воєнний стан і загрозу обстрілів діють безпекові обмеження. Замість парадів у цей день у Києві виставляють знищену російську військову техніку, а в містах проводять локальні культурні, благодійні виставки і заходи в обмеженому форматі. У цей день ми вшановуємо пам’ять загиблих захисників і дякуємо всім, хто тримає український фронт.
Чи змінилося значення цього дня після російського повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року? А може, ще навіть після анексії Криму в 2014 році?
На мою думку, після 2014 року День Незалежності перестав бути формальною датою в календарі. Цей День набув більшого сенсу - став нагадуванням про те, що свободу не дарують назавжди. Соціологічні дослідження свідчать, що це свято за популярністю тепер є одним із трьох найважливіших для українців після Різдва і Великодня. Гучні святкування поступилися місцем зустрічам в колі друзів і рідних, благодійним акціям та зборам на підтримку захисників. У центрі уваги тепер ветерани, волонтери та родини загиблих воїнів. Українська мова, синьо-жовтий прапор, тризуб і вишиванка стали маркерами громадянської позиції і гордості. А ще вони єднають українців вдома і за кордоном.
Які якості чи цінності з тих, що ви спостерігаєте в українських громадах, спонукають вас пишатися тим, що ви — українка?
Ми багато років плідно співпрацюємо з громадами як на заході України, так і поблизу фронту на сході. Кожен наш благодійний проєкт реалізується за активної участі місцевих органів влади, локальних партнерських організацій та установ. Завдяки такій підтримці та злагодженості ми ефективніше та швидше реагуємо на виклики війни.
Результатом такої кооперації, наприклад, є те, що лікарі 6 медзакладів прифронтової Дніпропетровщини сьогодні забезпечені найновішим обладнанням та європейською експертизою в реабілітації пацієнтів. В умовах триваючої евакуації для населення поблизу фронту ми спільно з громадами облаштовуємо місця компактного проживання і надаємо необхідну психосоціальну підтримку.
Успішною кооперацією є також посилення нами 5 Центрів ментального здоров’я для дітей та дорослих на Львівщині, Івано-Франківщині, Закарпатті і Дніпропетровщині. Я пишаюся кожною такою співпрацею, відповідальністю і згуртованістю українських громад.
Фото: Наталія Мацькова
Що б ви хотіли, щоб люди в Чехії знали про життя постраждалих від війни в Україні?
Я хочу перш за все подякувати людям у Чехії за активну підтримку. В Україні це дуже цінують і поважають. Найголовніше, що, на мою думку, потрібно українцям на п’ятому році війни, - це рішуча і своєчасна підтримка світової спільноти. Попереду може бути ще одна важка зима без опалення і світла, з морозами і масованими атаками. До нас вже надходять запити з регіонів про критично важливе устаткування. Тож сьогодні благодійна допомога має посилюватися.
Яку з програм, що реалізуються Caritas Czech Republic в країні, ви вважаєте найважливішою?
Я вважаю, що всі наші програми є важливими, адже вони стають порятунком для тисяч постраждалих, які через війну втратили дім, рідних, роботу, здоров’я і звичне життя. Зараз у нашому фокусі — розбудова ефективної системи перенаправлення у сфері ментального здоров’я, підтримка локальних організацій та прифронтових громад. Однак, як я зазначила вище, критично важливою є і зимова допомога. Ми пам’ятаємо, як минулої зими понад півмільйона жителів Києва залишилися без тепла і світла внаслідок руйнування теплових електростанцій. Тоді наша відповідь була миттєвою. За кошти краудфандингової кампанії Caritas for Ukraine ми придбали та надіслали генератори й інше важливе обладнання київським пунктам незламності. Завдяки цьому люди змогли обігрітися і пережити холоди. Також необхідну зимову допомогу отримали прифронтові громади Дніпропетровщини, жителі Львова і Харкова. Попереду в нас із вами ще одне життєво важливе випробування.
Чого вас навчила робота на посаді керівниці представництва Caritas Czech Republic в Україні? Чи відкрили ви для себе щось нове?
Ця робота навчила мене, що немає нічого неможливого (сміється). Я переконалася, що маю чудову команду, яка не боїться викликів і небезпек. Ця робота навчила мене довіряти команді і змінила моє розуміння слова «допомога». Сьогодні я сприймаю допомогу радше як спосіб повернути людям сили і можливість впливати на своє життя.
Я переконалася, що важливо не робити людей залежними від підтримки, а допомагати їм відновлювати власну опору, гідність і самозарадність.
Ще одне здобуте переконання: коли змінити щось глобально важко або неможливо, варто почати з того, що можна змінити тут і зараз. Залучати і консолідувати для цього зусилля партнерів на місцях. Саме в цьому я сьогодні бачу силу нашої команди і благодійної роботи в умовах криз.
Фото: Команда Caritas Czech Republic в Україні
Якщо зазирнути в майбутнє, якими є ваші сподівання щодо України та наступних поколінь?
Якось я запитала молоду дівчину, що б вона хотіла змінити в Україні після війни. Я чекала почути про безпеку, дороги, роботу тощо. Вона ж подумала і відповіла: «Хочу, щоб люди знову могли планувати життя на десять років уперед».
Мені запам’яталося саме це «на десять років уперед», бо, мабуть, майбутнє починається не з великих проєктів відбудови. Воно починається тоді, коли людина знову дозволяє собі планувати життя, а не лише сподівається, що завтра настане. Саме цього я хочу для України після перемоги.
