9. вересень 2026
НОВИНИ
Війна забирає більше, ніж домівки та майно. Вона вириває людей із їхнього звичного життя — позбавляє сімейних традицій, результатів багаторічної праці, знайомих облич і планів на майбутнє. «Щодня я прокидаюся і чекаю новин про те, що ми нарешті зможемо повернутися додому», — каже 65-річна Лілія з Краматорська. Надія, молода мама з Кривого Рогу, живе з такою ж невизначеністю. Наталія з Донецька двічі втрачала свій дім, але знайшла в собі сили рухатися далі. Їхні історії — про відновлення життя та пошук надії.
Вдячність і швейна машинка
Із Наталею нас познайомив гуртожиток професійного ліцею сфери послуг в місті Берегово, на Закарпатті. Спільно з партнерами ми відремонтували й облаштували цю будівлю для безпечного й комфортного проживання 180 евакуйованих. Тут Наталія разом із трьома молодшими дітьми знайшла прихисток і можливість відновитися після пережитих жахіть.
Все більше сіл зазнають атак, але людям нікуди тікати. Я вдячна за те, що перебуваю тут, і за хороші умови проживання,
- каже Наталія.
Вона має чотирьох дітей, двоє з них — з інвалідністю. Дбає Наталія про дітей сама. Через війну родина двічі постраждала. Спочатку — в Донецьку, окупованому російськими угрупованнями у 2014 році, а тепер — у прифронтовому селі Новопавлівка на Дніпропетровщині, майже знищеному постійними запеклими боями.
Сили для кроків уперед жінка знаходить у дітях та улюбленому хобі. Говорячи про це, Наталія оживає на очах.
Я люблю шити. Шию і ремонтую речі. Це мене відволікає від важких думок. Завдяки цьому я можу робити щось корисне і мріяти про день, коли знову побачу своїх рідних,
- ділиться Наталія.
У маленькій затишній кімнаті гуртожитку чути постукування й клацання. Наталія працює за швейною машинкою й оверлоком, які встигла вивезти з потрощеного будинку.
Подруга й сусіди - нова сім’я
Лілія прибула до місця тимчасового проживання у Кривому Розі в Дніпропетровській області евакуаційним автобусом. Наша команда зустріла її, коли встановлювала в кімнатах нові вікна замість пошкоджених вибухами, щоб мешканці змогли зимувати в теплі.
Уявіть собі: я все життя прожила в рідному місті, у власній квартирі, а у 65 років переїхала за сотні кілометрів. Мені важко,
- розповідає Лілія.
Після смерті чоловіка жінка зовсім сама. Діти й родичі роз’їхалися країною. Звичні обійми й зустрічі поступилися телефонним розмовам.
Вона залишила рідний Краматорськ на Донеччині. До фронту звідси — 10 км. Колись гарне, квітуче промислове місто тепер огортають дим і постійна небезпека. На новому місці підтримкою для Лілії стали сусіди-земляки. Тут жінка має подругу, спілкування з якою відновлює після новин про руйнування і втрати.
Це моя радість тут — людина, з якою можу поспілкуватися, яка підтримає. Ми тут як родина. Знаємо історію життя кожного. Сподіваємося, що повернемося додому, і все буде добре,
— підсумовує жінка.
Турбота про сина і пухнастий кіт
В однокімнатному будиночку модульного містечка в Мукачеві, збудованому Caritas Czech Republic, мешкають семирічний Тимур, його мама Надія і кіт Марсик.
До війни Надійчине щасливе сімейне життя розквітало в Кривому Розі. Поряд були батьки. Вона повернулася на роботу з відпустки по догляду за малолітнім сином, і вони з чоловіком планували своє майбутнє. Проте в лютому 2022 року їхнє життя перекинулося з ніг на голову.
Я не планувала виїжджати. Хотіла залишатися вдома,
— ділиться Надія.
Однак залишатися з дитиною ставало небезпечно. Чоловік-військовий не зміг супроводжувати сім’ю - служба не залишала йому вибору. Батьки відмовилися від переїзду. Попри відносну безпеку в модульному містечку для внутрішньо переміщених родин у Мукачеві, Надія не наважується будувати плани на майбутнє.
“Живемо одним днем: що зараз маю, тим і живу”, — говорить молода мама.
Поки ми спілкуємося, вона обіймає Тимура. Син – її головна опора. Його регулярні тренування з карате, заняття з логопедом і догляд за улюбленцем Марсиком. На прощання хлопчик наважується на інтерв’ю і ділиться своєю мрією.
Мрію, щоб закінчилася війна і ми поїхали в Кривий Ріг до дідуся й бабусі,
— тихо розповідає Тимур.
Наша діяльність в Україні
Ми допомагаємо українським сім’ям з 2022 року. Забезпечуємо гідні умови проживання постраждалих від війни у модульних поселеннях та у відремонтованих гуртожитках на заході й сході країни. Зокрема, цього року ремонтуємо шість центрів компактного проживання у Дніпропетровській області. Разом із нашими партнерами ми надаємо психосоціальну підтримку евакуйованим.
Крім того, ми модернізували шість реабілітаційних центрів у Дніпропетровській області та допомагаємо розбудовувати мережу центрів психічного здоров’я. Ці центри надаютьбезкоштовну психологічну допомогу як дітям, так і дорослим.
Наразі наша кампанія зі збору коштів "Caritas for Ukraine" спрямована на посилення психічної допомоги постраждалим від війни дітям, їхнім сім’ям та іншим вразливим групам. З цією метою ми проводимо ремонт Дитячого центру психічного здоров’я на базі Клінічного центру дитячої медицини у Львові, надаємо локальним громадським організаціям гранти на проєкти в сфері ментального здоров’я та посилюємо їхню координацію зі спеціалізованими закладами й службами для ефективної системи перенаправлення пацієнтів.
Дякуємо всім, хто допомагає разом із нами!
