20. березня 2026
НОВИНИ
Гуманітарну допомогу можна виміряти продовольчими наборами, літрами води чи тоннами дров. За цифрами — історії реальних людей, які мали дім, працювали та виховували дітей. У 2022 році вони втратили все за лічені хвилини. Багато хто покинув рідні міста і виїхав до відносно безпечних західних регіонів. Як от Ірина, яка оселилася в Івано-Франківську. “Люди приїхали сюди з маленькими валізами, спакувавши до них все своє життя. Вони досі стежать за новинами з дому і попри все живуть надією повернутися”, - ділиться Іра. Ось, ці історії.
Валентина і Євген з Харківщини: "Нам немає куди повертатися"
Валентина працювала медиком, а її чоловік Євген — водієм. Колись вони жили в достатку: мали власне господарство, два будинки та квартиру, виховували дітей. До повномасштабного вторгнення старший син служив у війську, молодший щойно став батьком.
У лютому 2022 року їхнє село у 20 кілометрах від Куп’янська Харківської області було окуповане російською армією. “Зникли зв’язок та електропостачання. Мости були підірвані. Нам повідомили, що наш син серйозно поранений. Ми були в розпачі”, – згадує Валентина.
Хоча ЗСУ звільнили їхнє село у вересні, окупанти нещадно його обстрілювали. Будинок Валентини та Євгена було зруйновано. Родина вирішила переїхати до Івано-Франківська і орендувала тут квартиру. Однак заощаджень пенсіонерів вистачило лише на півроку оренди, і подружжю довелося шукати прихисток.
Ми знайшли кімнату в гуртожитку і живемо тут вже два з половиною роки. Спочатку навіть відвідували курси англійської мови та цифрової грамотності, але через проблеми зі здоров’ям довелося припинити навчання. Ми вдячні за житло, адже нам немає куди повертатися,
Говорить Валентина. Вони з Євгеном сподіваються в майбутньому отримати компенсацію за зруйноване майно і придбати власне житло. Наразі ж подружжя залишається в центрі колективного проживання, який допомогла облаштувати Caritas Czech Republic.
Ольга мріє повернутися додому та відновити озеро, де вона раніше відпочивала
Ольга, яка також є пенсіонеркою, знайшла притулок у тому ж центрі, що й Валентина та Євген. Вона родом із Сіверськодонецька, що на Луганщині.
“Нас обстрілювали ракетами «Град». Навколо їздили танки. Один заїхав у наш квартал. Ми якраз сиділи біля під’їзду, і він націлив на нас ствол. Я хотіла сховатися у під’їзді, але друзі сказали, що якщо він вистрілить, то від під’їзду нічого не залишиться”, — ділиться спогадами Ольга. Вона приїхала до Івано-Франківська навесні 2022 року. Її місто досі окуповане.
Перші дні в Івано-Франківську Ольга провела у спортивному залі місцевого ліцею. Пізніше вона допомагала прибрати приміщення гуртожитку, куди зрештою переїхала. Вона каже, що тут їй добре. Вона ділить кімнату із землячкою, яка з 2022 року в’яже маскувальні сітки для військових. “Я теж пробувала в’язати, але чомусь у мене це не виходить”, — пояснює Ольга. Як і сусіди, вона сподівається, що одного дня зможе повернутися додому.
Кажуть, що зараз в моєму місті немає води. У нас було дуже гарне озеро, всі туди їздили відпочивати. Озеро вже висохло. У мирний час ми його підживлювали водою, але росіяни нічого не роблять, -
Говорить Ольга.
Ірина здобуває нову професію і піклується про інших
Ірина також мріє повернутися додому в Чугуїв, на Харківщину. Там залишаються її мати і брат. “Більшість мешканців колективного центру, як і я, хочуть додому. Немає значення, чи їхні будинки ще стоять, чи ні. Люди готові відбудовувати свої домівки по цеглині, бо „дім є дім“, — пояснює Ірина. Вона каже, що ситуація надзвичайно складна, особливо для літніх людей.
Уявіть, що у вас було все: будинок, город, дача, а за мить все зникло,
— ілюструє Ірина почуття мешканців прихистка.
Разом із донькою вона провела перші сорок днів війни, живучи в підвалі, поки російські солдати оточували місто. Потім її родина змогла виїхати до Івано-Франківська.
Спочатку сім'я мешкала в місцевій школі. У грудні 2022 року вони переїхали до колективного центру, де знайшли прихисток також Ольга, Валентина та Євген. Усього тут мешкають 116 внутрішньо переміщених осіб. За словами Іри, більшість із них — пенсіонери або матері з дітьми. Ірина є адміністраторкою гуртожитку.
“Тут є п’ять кухонь і двадцять чотири санвузли. Завдяки Caritas Czech Republic ми маємо необхідну побутову техніку та кухонне обладнання. Жінки особливо люблять пекти, і діти залюбки долучаються до цієї чудової справи. Усі мешканці та я дуже вдячні”, — каже Ірина. Caritas Czech Republic надала колективному центру пральні машини, сушарки, мікрохвильовки і блендери.
“Люди організувалися, щоб прибирати спільні приміщення. Ми саджаємо квіти, доглядаємо за рослинами. У нас є проєктор, і іноді ми збираємося разом, щоб подивитися фільм”, — розповідає Іра про життя в колективному центрі.
Також наша команда допомогла Ірині зробити перші кроки до нової професії. Ми надали грант на навчання на курсах перукарів. Це стало важливим етапом змін в житті Ірини, яка має технічну освіту і до війни працювала інженером-метрологом у рідному місті.
“Це зовсім інший напрямок. Я ніколи не думала, що буду перукарем і що мені це сподобається. Зараз у мене багато ідей, і я хотіла б продовжувати розвивати свої навички. Наприклад, навчитися відновленню волосся. Це для мене великий стимул і підтримка, — ділиться Ірина. Вона подалася на грантовий конкурс Caritas Czech Republic минулого року після того, як їй діагностували рак.
Завдяки гранту навчання стало для мене ковтком свіжого повітря під час одужання,
каже Ірина і додає, що закінчила курс чоловічих стрижок, але хотіла б опанувати також і жіночі. Вона вже практикується, роблячи стрижки мешканкам прихистку.
“85-річній бабусі чи багатодітній мамі задорого заплатити 500 грн за стрижку. Я можу підстригти безкоштовно. Для мене це досвід, а для них — можливість заощадити”, — пояснює Ірина.
Caritas Czech Republic в Україні
Діяльність Caritas Czech Republic в Україні наразі стикається з обмеженими можливостями фінансування. З державного бюджету Чехії скасовано виділення коштів на гуманітарну допомогу Україні, які мали становити 500 мільйонів чеських крон.
Ми працюємо в Україні вже багато років. У 2025 році ми підвищили якість реабілітаційних послуг у шести лікарнях поблизу фронту в Дніпропетровській області. Наша команда забезпечила медзаклади високотехнологічним обладнанням та організувала навчання персоналу.
Ми також долучилися до створення мережі центрів психічного здоров’я в рамках Всеукраїнської програми "Ти як?". Ми відремонтували та облаштували приміщення чотирьох центрів психічного здоров’я для дітей та дорослих у Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській та Дніпропетровській областях. Одночасно ми допомогли відремонтувати приміщення для Центру Життєстійкості у Трускавці на Львівщині та створили першу на Закарпатті шкільну кімнату психологічного відновлення.
Крім того, ми надали гранти на навчання та бізнес для внутрішньо переміщених осіб у Західній Україні та організували додаткові заняття для дітей поблизу лінії фронту, які пропустили навчання через війну. Взимку ми забезпечуємо вразливі домогосподарства у прифронтових громадах твердим паливом та зимовими наборами, утеплюємо будинки. Цьогоріч ми допомогли обладнати у Києві три пункти Незламності, де люди змогли зігрітися та відпочити під час знеструмлення.
Дякуємо всім, хто допомагає разом з нами.
